Традиції пивоваріння сягають корінням у далеке минуле. Саме слово “пиво” зустрічається в стародавніх шумерських, аккадських, єгипетських та античних джерелах. Проте згадані напої насправді мали лише загальну назву, але варилися за різними технологіями і навіть без солоду. Класична формула “вода-солод-хміль-дріжджі” почала застосовуватися лише у Середньовіччі. Тоді вперше у напій потрапив хміль, який є природним консервантом. Широкого поширення пивоваріння набуло на півночі, де клімат не сприяв визріванню винограду.
Прерогативою виготовлення пива у Європі володіли монастирі. Статути цих закладів дозволяли вживання напою, але в міру. У дні суворого посту пиво взагалі було чи не єдиним дозволеним харчовим продуктом.
За рахунок знезараження кип’ятінням у ті часи пиво було безпечнішим, ніж брудна сира вода, тому його пили дорослі та діти. Висока калорійність та дешевизна продукту допомагала біднякам вижити, з’явилася приказка “Пиво – рідкий хліб”.
На наших землях напій з’явився із зародженням землеробства, зокрема з початком культивації ячменю. Перші історія появи пива в Білорусі документальні підтвердження цього факту зафіксовані в IX – X ст.
Широке поширення для виготовлення хмільного пиття приніс Ренесанс. Світська влада Європи, реагуючи на збільшення масовості вживання напою, випускала укази, що регулюють якість пива та обсяги його виробництва. У 1516 р. у Баварії для боротьби з несумлінними пивоварами та шахраями місцевий правитель законодавчо затвердив характеристики, яким має відповідати напій. Згодом указ поширився по всій Німеччині і став одним із найстаріших відомих на сьогодні законодавчих актів щодо харчової продукції.
На білоруських землях також видавалися “пивні” закони. Статут ВКЛ 1588 р. передбачав штраф за завдання шкоди посадкам хмелю та регулював обсяги напою, дозволеного до виробництва.
У XVI ст. дрібні домашні броварні були у всіх куточках Великого князівства Литовського. Варили напій для повсякденного вживання, на свята та гуляння. Кожен господар за допомогою нескладного обладнання міг зробити ту кількість напою, яка відповідала його потребам. Починали з’являтися заповзятливі діячі, які “шаткували” пиво на продаж у трактирах та корчмах.
Держава чуйно відреагувала на перехід пивоваріння у комерційну стадію та обмежила виробництво напою “Статутою на волоки” 1557 р., у тому числі й у домашніх умовах. До подібних думок прийшло і Московське князівство, де Іван III, нібито через турботу про народну тверезість, закріпив право на виробництво пива за державою і дозволив його вживання лише у свята.
Справжніми причинами заборони виступила величезна популярність пива у населення обох держав, що обіцяло чималі вигоди для виробників. Тому пивоваріння стало долею обраних і почало оподатковуватись на поповнення скарбниці. Це остаточно перевело його до рангу ремісничої діяльності та державної монополії.
У деяких випадках правителі Великого князівства Литовського робили послаблення підданим. Так, за особливі заслуги жителям міст, що відзначилися, або частини їхнього населення дозволяли варити пиво і звільняли від сплати податків. Подібним чином заохочували людей, що вирушали на розробку та окультурення порожніх незасвоєних земель.
Загальна тенденція залишалася незмінною, попри винятки. Пивоваріння у Білорусі ставало ремеслом. З XVI ст. на території ВКЛ набувають поширення бровари – приміщення для варіння пива. Розташовувалися вони, як правило, біля водоймищ. У суміжних приміщеннях розташовувалися шинки, шинки та інші розважальні заклади. Пізніше броварні з дерев’яних стали кам’яними і почали перетворюватися на цілі пивоварні комплекси, що включають солодовні, сушильні, варильні, лазні та інші допоміжні споруди. Характерно, що прогрес не стосувався цієї галузі, всі операції на той час проводилися вручну, як і триста років тому.
Перехід пивоваріння біля сучасної Білорусі на промисловий рівень стався наприкінці XVIII в. Його пов’язують з ім’ям одного з найуспішніших підприємців та новаторів на той час – підканцлера ВКЛ Йохіма Літавор-Хрептовича. Сталося це в Бешенковичах, містечку, яке славилося проведенням величезного ярмарку. Йохім викупив місцеву броварню, реорганізував та модернізував, а потім на її базі відбудував пивоварний завод. Через кілька років він легко перекривав щоденну потребу в пиття 5-тисячного натовпу, який збирався на місячний Петропавлівський ярмарок.
Політичні події початку XIX століття. Вони привезли білоруську пивоварню в розпад. Патріотична війна, повстання та політична плутанина змусили більшість Броварена закрити. Баварське пиво почало привезти до Білорусі, російські імператорські пивоварні відкрилися. Лише до 1860 року білоруським майсткам вдалося повернути ситуацію та досягти дозволу на готування напою. Промисловості вдалося відродити та відновити виробництво традиційних місцевих сортів пива, які миттєво замінили іноземців.
Зі скасуванням кріпоси уряд зменшив податки. Історія пивоваріння в Білорусі вийшла на новий раунд. До 1868 року, лише в провінції Мінськ, було 17 пивоварів, 13 з них створили постійне виробництво. Промисловість ожила і набрала обертів.
Відкриття посеред XIX століття. Пастеризація та її активне використання у виробництві пива, яке збільшило термін зберігання напою, відкрили нову еру в пивоварні.
Компанія Кхмельнова зберегла традиції, що походять із глибини століть із земель наших предків, великого герцогства Литви. Це досвід білоруського гардеробу, накопиченого століттями. Секрети пивоварів передають з покоління на покоління. Час, освячений формулою “Водозолод-хмель-рожі”. Більше нічого, лише справжній смак традиційного пива.