У цьому унікальному музеї відвідувачам пропонують… самогонку. Працівники закладу самі наливають у невеликі чарочки бехеровку, калганівку, хріновуху, лимонку, вишневку. Адже дегустація самогону входить до програми огляду експозиції.
І так, потягнувши тричі грамів по двадцять, уже зовсім під іншим градусом дивишся на колекцію експонатів, зібраних у першому та єдиному не лише в Україні, а й у світі приватному етномузеї “Пива & самогона” у селі Абазовка під Полтавою.
Бідняк той, хто не мав самогонного апарату
Пили все, скрізь і завжди. Це найважливіший висновок, який виносиш після відвідин музею. Вживання алкоголю – невід’ємна частина культури кожного народу. І як би хто не ставився до кустарного виробництва водної, але її гнали з найдавніших часів. Німці – шнапс, грузини – чачу, французи – кальвадос, ірландці, шотландці, американці – віскі, турки та інші народи Близького Сходу – ракію. Українці, звісно, бурячиху.
У різних країнах самогон женуть із пшениці, цукру, буряків, яблук, слив, винограду, картоплі, рису, кукурудзи… Буряти роблять його на основі кобилячого молока та пригощають їм дітей. У Лаосі існує ціле поселення самогонників, куди спеціально возять туристів. А там тієї оковитої, якої тільки душа бажає: настояною на ящірках, черепахах, гадюках…
Читайте також:
Свій внесок у поширення самогоноваріння зробили древні ченці. Вони готували в чанах не лише куліш, а й пиво, квас та трав’яні настоянки на основі спирту. Деякі монастирі за часів козацтва мали навіть власну корчму.
— Раніше господар, який не мав самогонного апарату, вважався бідняком, — проводить екскурсію музеєм його засновник, підприємець і меценат Василь Кожан.
Ви дивитесь на унікальну колекцію конкретних апаратів, зібраних ним і здивовані. Зрештою, як тільки вони намагалися відмовити людям тягою до щастя, але це не вдалося в єдиній політичній системі. Щоб керувати самогоном, навіть адаптувався в … дорожню валізу. Це було особливо поширене в радянські часи. Плоске металеве судно з покинутою сировиною поміщали в звичайну валізу, яка була з’єднана трубами з кулером. Цей дизайн самогона був винайдений для того, щоб ввести в оману дільницю. Якщо він раптом з’явився, власник швидко відключив трубки і сховав валізу з основним компонентом на антресолі. Поліцейському довелося лише відчути запах самогона, але він більше не міг довести факт самогона.
Ще один незвичайний самогон має форму … не працюючої пральної машини. Але найчастіше банки, гучномовці, горщики, чавун та жолоби вступили в бізнес. У знаменитій майстерні, регіоні Полтава, який називається столицею виправлення, вони колись використовували реальні продукти мистецтва, виготовлені з глини (на фотографії на заголовку). Місцеві Кулібіни також змусили їх працювати з батарей. Вони проїхали на них схил (не той факт, що вони зараз не керують), оскільки цей регіон також відомий дуже великими і м’ясистими сливами.
“Свого часу вітчизняні скляні дистилятори користуються великим попитом на алкогольні дистиляції”, – Василі Кожан звертає увагу на одну з експонатів етномоузи. – Вони були виготовлені на медичному скляному заводі Полтава. Але всі знали: якщо спиртник прикріплений до Бідана з пюре і покладе його під проточну воду, це буде самогон.
У музеї також представлені сучасні промислові пристрої самогону різних можливостей, виготовлених з міді, які можна придбати в мережі без проблем.
Читайте також:
15-грамний “мух” з таверни
Цар Пітер я розпочав боротьбу проти алкоголізму. Він також вніс обмеження на виїзді з горілки біля входу в таверну.
До речі, ці заклади, створені його указом – так, щоб люди збиралися спілкуватися за склянкою не в базарах, а в спеціально призначених місцях. Щоб розвинути цю звичку людей, король наказав їм назвати їх склянкою горілки, яка була висипана біля входу безкоштовно. Однак спочатку вони не здогадалися з дозою. Тому що, випивши 100 грам на дурня, продовжили винахідливі чоловіки, а потім повернулися на безкоштовний алкоголь.
Тому наступний указ про Петра я стосувався заміни окулярів, і «дегустація» вже була подана зі стагнацією в невеликій 15-грамовій склянці на нозі, яку називали «мухою». Звідси вираз “під мухою”, що означає “під хмелем”.
Перші патенти на виготовлення дистилятів та сертифікатів на роздрібний продаж алкоголю були видані у США відповідно у 1873 та 1874 роках. Цікаво, що вони були надруковані на тому ж папері з водяними знаками, що й перші американські гроші, і вони коштують від 25 до 100 доларів. Однак купівельна спроможність тоді “баксів” була вище 30-50 разів. Наприклад, на початку 190 0-х років ви можете придбати пару шкіряних лаків або плаття, а 10 років тому лише завантажити одну пісню з iTunes.
Читайте також:
З розвитком алкогольної промисловості продаж алкогольних напоїв став важливою статтею державних доходів. До речі, молодий радянський уряд був змушений скасувати “сухий закон”, який існує в Російській імперії з першої світової війни для підвищення економіки.
Але для першого президента Радянського Союзу, Михайла Горбачєва, це не стало уроком, і він розпочав власну компанію проти алкоголю, внаслідок чого сотні тисяч гектарів виноградників були знищені, і щастя процвітали ще більше. Врешт і-решт, 24 липня 1990 року, так званий “сухий закон” Горбачов, який тривав п’ять років, був скасований у СРСР.
Читайте також:
Але великий експерт з історії пивоваріння та самогона Василя Кожан ставить питання про легалізацію виробництва Moonshine в Україні. Природно, це повинно бути сто відсотків високої якості.
Сам Василі Ефімович має кілька пивоварних заводів, один з яких включений до комплексу готелю-ресторанів в Абазовці, поруч з етно-музеєм. Вони кип’ятять пиво “живе” згідно з давніми рецептами, широко розповсюджені в колишній провінції Полтава.
– У цій місцевості просто ідеальна вода для виробництва пива, – каже Василь Кожан. — Всесвітньо відомий хірург Микола Скліфосовський, який мав маєток на околиці Полтави, знав про це і спеціально їздив до німецької Баварії, щоб освоїти пивоваріння. Звідти він привіз і потрібне обладнання для виробництва пінного напою. А хміль вирощував сам. Місцеві мужики із задоволенням приймали запрошення пана-хірурга на кухоль саморобного пивка.
Одним із найвідоміших центрів пивоваріння ще з кінця XVII — початку XVIII століття була Диканька, де знаходилися знамениті броварні родини Кочубеїв, звідки продукцію постачали до Петербурга, Фінляндії, Польщі та Середньої Азії.
Наприкінці позаминулого століття у Полтавській губернії діяло понад 20 приватних пивоварень та винокурень. Одна з броварень знаходилася поряд із місцем, де зараз розташований музей. Її збудував багатий поміщик молдавського походження Михайло Абаза, на честь якого село отримало свою назву. Він мав великий маєток, фортечний театр, оркестр з італійськими музикантами та картинну галерею, а також цегельний завод, фабрику з переробки вовни та дві корчми.
Читайте також:
Як пандемія чуми змінила пивні кухлі
Ось уже шість років незвичайний музей поблизу траси Київ — Харків в Абазовці приваблює туристів з усього світу. Він припиняв роботу лише на кілька місяців – на початку повномасштабної війни цінні експонати довелося евакуювати у надійне місце.
— Ми побоювалися, що після цього відвідувачі до нас не повернуться, — зізнається менеджер музею Олена Мазурок. — На щастя, побоювання не справдилися. До нас, як і раніше, їдуть організовані туристичні групи і з Києва, і з Харкова, і з Кривого Рогу, і з Запоріжжя… Тобто з міст, які опинилися під серйозними ударами російських ракет. Хтось дізнається про музей випадково, зупинившись на ніч у нашому готелі Алмаз або загорнувши пообідати в ресторані.
До нас спеціально приїжджають поколядувати, пощедрувати. І це зрозуміло: людям потрібно час від часу перезавантажуватись. А в нас дуже атмосферно.
Особливо відвідувачам подобається майстер-класи наших рестораторів. Колись вони пропонували їм ліпити полтавські галушки собі на стіл, але це вже трохи набридло, тож вирішили перейти на грузинську кухню і пропонують робити хачапурі по-аджарськи.
А ще за попереднім замовленням великих туристичних груп наш кухар може приготувати на відкритому вогні в казані чудовий плов, в який наприкінці додає живе пиво з нашої пивоварні, що надає йому особливого аромату.
Читайте також:
Останнім часом експозиція музею поповнюється лише завдяки відвідувачам. Нещодавно одна харків’янка подарувала оригінальний шкіряний ремінь до фартуха пивовара. А колишня робітниця лікеро-горілчаного заводу — велику сувенірну пляшку, виготовлену понад два десятки років тому з нагоди розробки рецепту горілки “Полтава”.
— Експонати потрапляють до музею різними шляхами, — додає Олена Мазурок. — Спочатку Василь Юхимович розшукував їх на блошиних ринках в Україні та за кордоном, давав оголошення в газетах, а потім люди, дізнавшись про його хобі, пропонували самі раритети. Вони вже не розміщуються у двох залах, тому музей розширюватимемо. У колекції понад 600 експонатів.
Жінка підводить мене до колекції пивних бочок, пляшок та кухлів. І продовжує розповідь:
— У подарунок музею з Німеччини передали цю невелику пляшку сучасного пінного напою, на етикетці якого вказується фортеця — 34 градуси. Хоча рекорд із міцності пива з 2012 року тримають шотландці — їм вдалося зварити 65-градусний напій із хмелю.
Знаєте, чому пивні кухлі раніше закривали кришками? Заради стерильності. У середині XIV століття світ охопила пандемія чуми, і щоб захиститися від інфекції, гуртки стали прикривати кришками.
А мене найбільше вразила колекція з Кочубеївської броварні, де до розробки дизайну тари залучали художників. Ці справжні витвори мистецтва можна знайти хіба що в колекціонерів. Оригінальну форму мають пляшки часів Російсько-турецької війни 1768-1774 років. Але найчастіше відвідувачі музею старшого покоління затримуються у знайомих із радянських часів закупорених “Московською”, “Російською” та “Пшеничною”. По 2, 87, 3, 62 та 4, 12 руб. відповідно. І зітхають із ностальгією. Тому що преміум-горілка “Маотай” вартістю 1, 5 тисяч доларів, привезена з Китаю, їм ні про що не говорить.
Фото автора та надані музеєм
Читайте також: